музейний маршрут

Після завершення екскурсії Туристичним маршрутом відвідувачі величківської копальні можуть ще пройти Маршрут Музею Краківських жуп Величка. Це однозначно варто зробити – Музейний маршрут дозволяє побачити об’єкти та місця, яких Ви не побачите на Туристичному маршруті. Щоб відвідати Музей, не потрібно додатково платити за вхід – достатньо основного квитка у Копальню.

Що можна побачити на Музейному маршруті? Однією із найбільших його цікавинок є кирати – гігантські гірничі машини. Одна із них, відома як «польський кират», є, мабуть, найбільшою дерев’яною гірничою машиною у світі! Багато людей також будуть у захваті від оригінальних картин Яна Матейка, цінного Рогу Братства копачів або розкішної залізниці, призначеної для найважливіших чиновників Австро-Угорської імперії. На Музейному маршруті представлені також менші об’єкти, пов’язані з роботою давніх величківських гірників, а також з їхніми традиціями та побутом. Ті, хто найбільше цінує красу природи, також знайдуть щось цікаве для себе – зокрема, це виставка кристалів солі зі знаменитих Кришталевих гротів або дивовижні соляні форми, які виглядають так, ніби взяті прямо зі світу казок. Незабутні враження подарують і потужні, красиві камери, зокрема, найбільша в усій копальні камера Марія Тереза, а також камера Заурау, яка вже в ХІХ столітті вважалася найкрасивішою.

Музейний маршрут повністю розташований на 3-му поверсі копальні, а його довжина становить приблизно 1,5 кілометра. Екскурсія по цьому Маршруті триває приблизно 1 годину.

Геологічна скарбниця

У музеї можна помилуватися зразками кристалів, делікатним соляним волоссям, ялинками, сталактитами та сталагмітами. Їх незвичайні форми є результатом так званої «вторинної кристалізації», яка відбувається там, де з’явилася розсільна вода. Ви також можете помилуватися фрагментами скам’янілих рослин і тварин, які жили мільйони років тому, і вкритими красивими кристалами солі предметами побуту, якими користувалися гірники – поливальниця, мітла чи драбина.

Кирати – старовинні машини

Унікальною у світовому масштабі частиною Музейного маршруту є колекція дерев’яних киратів – машин, які багато століть тому приводилися в рух кіньми, що працювали в копальні. Ці скарби гірничодобувної техніки – як польський кират XVII століття чи набагато молодші саксонські та угорські кирати – могли перевозити дві тонни вантажу одночасно, а в рух їх приводило вісім коней. Лише в другій половині XIX століття їх замінили парові машини, а потім – електричні. 16-метровий польський кират – найстаріша і найбільша така машина, що збереглася до наших часів.

Ріг Братства копачів – символ багатства Соляної копальні

Одним із найцінніших предметів у колекції Музею є Ріг Братства копачів – виготовлений у 1534 році на замовлення жупника Северина Бонера (управитель копальні) та подарований гірникам Велички. Він символізує багатство копальні та працю тутешніх робітників, яких уособлює Геракл, що стоїть на колінах. На розкішному розі тура, обрамленому сріблом, зображена емблема Братства копачів Велички і герби Ягеллонів, Сфорців та засновника. Колись цей скарб показували лише під час найбільших церемоній у Величці, тоді його вішали на ланцюгу, який носило старше братство. Сьогодні ріг є найбільш «експортною» пам’яткою із колекції музею.

Монументальні камери – гірничі заповідники

Під час відвідування Музею особливе враження справляють великі камери, з яких колись добували соляні брили. Найкрасивішою вважається камера Заурау. Це також одна з найвищих камер у копальні (28 м). Завдяки своїй природній красі вона стала доступною для туристів ще в 1877 р. – майже відразу після завершення видобутку солі у цьому місці. Додатковою цікавинкою у ній є спуск гірників по шахтному канату – макет у масштабі 1:1. Надзвичайно красивою є також величезна камера Марія Тереза, у якій можна побачити багато слідів після відколювання соляних брил, що створило незвичайну фактуру стін. Вона настільки велика, що сюди помістився б восьмиповерховий хмарочос.

Живопис і скульптура у підземеллях

Також відвідувачі можуть помилуватися двома картинами Яна Матейка. Митець відвідав соляні підземелля у 1868 році, що підтвердив записом у книзі відвідувачів. Результатом цього візиту є портрет святої Кінги – покровительки гірників соляної шахти, намальований з нагоди 600-ї річниці її смерті. Дивує те, як зображена покровителька гірників – не як молода, красива принцеса, відома з легенди, а як черниця на схилі літ, що молиться на тлі сондецьких гір. На другій цінній картині Яна Матейка у колекції музею зображено з’їзд жупника Анджея Косцелецького та бахмістра Северина Бетмана до копальні під час пожежі 1510 року. Музейні експозиції також прикрашають твори сакрального мистецтва. Деякі з них колись були прикрасою нині вже неіснуючих каплиць копалень.

Доісторичне солеваріння

Модель доісторичної солеварні підтверджує, що вже 6000 років тому поблизу Велички виробляли сіль. Про це свідчать знахідки археологів, які знайшли сліди цих навичок наших предків з часів неоліту. Завдяки цьому важливому відкриттю Величка була включена до найстаріших місць у Європі, які відомі виробництвом солі. А воно дуже цінувалося і століттями виконувало функцію грошей. «Варіння» солі полягає у випаровуванні води з розсолу. У Величці для цього використовували вогонь. Розсіл варили у великих глиняних горщиках до отримання густої речовини. Потім його перекладали в менші посудини, в яких його сушили.